Просвітницькими зібраннями вшанували у Великій Багачці кобзаря Федора Кушнерика з нагоди 150-річчя від дня народження
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Просвітницькими зібраннями вшанували у Великій Багачці кобзаря Федора Кушнерика з нагоди 150-річчя від дня народження
150-річчя від дня його народження видатного діяча української національної культури, кобзаря Федора Кушнерика згідно з Постановою ВР «Про пам’ятні дати і ювілеї» та з ініціативи Українського інституту національної пам’яті й Департаменту культури і туризму Полтавської ОВА у 2025 році відзначається на державному рівні.
Читайте також: 150-річчя видатного земляка: у Великій Багачці стартували заходи зі вшанування пам’яті кобзаря Федора Кушнерика
Для громадськості і учнівської молоді Великобачанської громади Миргородського району провели тематичне просвітницьке зібрання «Кобзарському дзвінкому роду нема ні краю ні кінця».
А для учнів 9-А та 10-А класів місцевої школи (учитель української мови та літератури Інна Каленіченко) влаштували екскурсію музейною експозицією, яка розташована у музичній школі імені Федора Кушнерика.
До урочистостей долучився голова комісії з питань освіти, науки та культури Полтавської обласної ради Олег Діденко.
Довідково:
19 вересня минає 150 років із дня народження Федора Даниловича Кушнерика (1875-1941) − українського кобзаря, поета.
Кобзарів називають українськими народними співцями, виразниками мрій і прагнень простих людей, їхніх ідеалів і естетичних смаків. Особливого розвитку набуло кобзарське мистецтво на Полтавщині, яка дала світу Остапа Вересая, Самійла Яшного, Михайла та Івана Кравченків. Їхні найкращі традиції запозичив і гідно проніс через усе життя уродженець Великої Багачки Федір Кушнерик.
У семирічному віці Федір осліп. Самостійно навчався грати на скрипці, фісгармонії, з якими ходив по весіллях і ярмарках, заробляючи на прожиття.
«Народився я в щасливому місці − у полі. Мати жала гречку, на роботі й породила. Батько з матір’ю років двадцять робили у пана, косили пашню або сіно − йому чотири, а собі п’яту десятину. Своєї землі не було. Тільки була маленька хата та хижка, ото й усе хазяйство. Городу було стільки, як обійти кругом хати. До шести років я бачив добре. Потім заболіли очі. Моя бабка повела мене до попа. Закапав піп мені чимось очі, то поки довели додому, я зовсім осліп…» — згадував Федір Данилович.
З малих літ у Федора проявився потяг до науки. Хоч і був сліпим, ходив до школи, знання отримував на слух. Батьки помітили його бажання вчитися музиці, тому викроїли п’ятдесят копійок і купили хлопцеві скрипку. У Великих Сорочинцях на ярмарку хлопця помітив відомий кобзар Михайло Кравченко й подарував йому свою кобзу, на якій Кушнерик грав усе життя, пройшов з нею майже півсотні тисяч верств. Його кобза звучала на весіллях, на вулицях Кременчука, Хорола, Полтави, Миргорода, Лубен, Києва, Ромен, Пирятина. Одного року Кушнерик на базарі в Лубнах виконував сатиричні пісні, які не дуже подобались жандармам. Вони розігнали слухачів, а кобзаря повели до дільниці. Поводир з переляку втік, так що вести довелось самому уряднику. По дорозі Федір придумав слова й заспівав: «О боже, боже, який тепер світ настав, що лубенський урядник у сліпого поводирем став». Читати по Брайлю Кушнерик навчився, коли йому було вже 37 років. Він складав пісні й думи про важке життя селян.
На його батьківщині кобзаря, у Великій Багачці, протягом багатьох років поспіль організовували кобзарське Кушнерикове свято. На будівлі Великобагачанської дитячої музичної школи ім. Ф. Д. Кушнерика встановлена памʼятна дошка, поруч відкрито пам’ятник. Бандура Федора Кушнерика знаходиться в музеї Театрального мистецтва в Києво-Печерській Лаврі.
У представництві Українського інституту національної пам’яті УІНП в Полтаві розповіли: «У період визвольних змагань за незалежність, зокрема у часи Української Народної Республіки (УНР) Федір Кушнерик співав думи «Про трьох богатирів азовських», «Про Кішку Самійла», «Про Олексія Поповича», пісні на вірші Тараса Шевченка і Степана Руданського, сам складав думи. Федір Кушнерик – співавтор поеми про Тараса Шевченка «Слава Кобзареві» на відзнаку 100-річчя виходу в світ першого видання «Кобзаря». У 1921 році УНР окуповує совєтська, ленінська росія. Водночас інерція національного відродження доби УНР лишалася аж до 1929 року, коли спецслужби совєтської росії/СРСР сфабрикували справу «Спілки Визволення України» (СВУ) і численні арешти по ній української еліти. Тож Федір Кушнерик з дозволу Наркомату освіти УРСР їздив з групою кобзарів по Україні з гастролями. Обійшов і об’їздив всю Полтавщину, Сумщину, Харківщину, неодноразово був в Київській та Чернігівській областях. Його твори стали популярними в Україні. Федір Кушнерик не був репресований, уникнув гіркої долі більшості українських кобзарів того часу, які вбивали, засилали до Сибіру або піддавали політичним переслідуванням з боку каральних органів совєтської росії/СРСР. Чимало дослідників пояснюють це знайомством кобзаря з відомим і впливовим на той час поетом і академіком Павлом Тичиною (до речі, у минулому воїном Армії УНР і автором вірша, присвяченого пам’яті Героїв Крут).
Представництво Українського інституту національної пам’яті в Полтаві
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
